Неадеквати в слемі: садизм, насилля і безвідповідальність

Неадеквати в слемі: садизм, насилля і безвідповідальність

Показником якісного драйвового концерту гурту завжди була і є повна віддача публіки, тісний зв’язок фанатів, які скандують “оne more song” аж до тих пір, поки кумири не з’являться для післяфінального бісу. В індустрії важкої музики завжди було важко виділити жанрові рамки якогось гурту через те, що кожен з музичних колективів прагнув до самовираження, розширяючи рамки самовизначення до іноді навіть експериментального збагачення звукової палітри якимись екзотичними інструментами. Але єдине, що може відділити по-справжньому “важкі” гурти від “лайтових” – це “слем” та “мошпіт”. Достатньо захопливе дійство, за яким цікаво спостерігати, але інколи бувають моменти, коли навіть бувалим фанатам стає не по собі від того, що твориться всередині того самого “сьорклпіта”, а все через “розбиті писки”,  вдавлені в пісок тіла не дуже тверезих людей та іноді навіть носилки, на яких виносять жертв “важкої музики”. Іноді виникає відчуття, що ти знаходишся не на концерті, а на якомусь зборищі кончених імбецилів, яким в дитинстві відбили мозок і вони вирішили, що то класно, коли можна щось комусь відбити.

Фото Vlad Kemenyash.

Садизм чи внутрішній звір?

“Диви, в мене всі шкари в кровлянках – так тому чолкатому зарядив”

Ми живемо в час, коли люди вже звикли до таких речей як алкоголь, секс та наркотики і по-при всі заборони ці речі стали надзвичайно доступними. Але людська природа є такою, що чим більша доступність до чогось, тим менше цього всього хочеться з часом, і прагнення урізноманітнити стає вище за якісь моральні догми та людяність. Прояви садизму в здоровому суспільстві є неприпустимими і вважаються психічними відхиленнями, які лікуються в спеціальних закладах. Але нічого не зробиш з латентними садистами, які в будні дні сидять в офісі і попивають чай за світськими розмовами, а на вихідних просто фізично виносять людей на концертах, де не де роздаючи “вертухи” по зубам (нарощення яких, до слова, зараз дуже дороге). На жаль, багато людей плутають проявлення “внутрішнього звіра”, якого треба випустити і прояв виключного садизму під грифом “це ж хардкор”. Внутрішній звір живе в кожній людині, це те первинне єство, яке сховане дуже глибоко в нас, воно вивільняється в моменти ейфорії чи морального навантаження; це те, що змушує кричати, бігати, волати та прагнути фізичного контакту (без тілесних пошкоджень). Прикладом прояву внутрішнього звіру є фанати, яких просто рве від музики, які не знають де себе подіти, ними кидає в конвульсіях і вони прагнуть отримати чистого екстріму, бігаючи в сьорклпіті, махаючи ногами в моші чи весело штовхаючись в слемі, при цьому ніхто з цих людей не хоче завдати фізичних ушкоджень собі і іншим. Садизм на концертах – це проявлення агресії, яке є невиправданим по відношенню до учасників дійства, які заплатили ті ж гроші і хочуть отримати від всього тільки позитивні емоції. Садисти як правило займають найактивніші позиції в слемах та мошах, їм чхати на правила та толерантність, вони прийшли роздати вам на горіхи і їм класти на всіх, хто є довкола. Я побував на багатьох концертах та фестивалях і займав активний щабель дійства, любив побігати в сьорклах, помошитись та поштовхатись в слемі, але мене завжди напрягали унікуми, які йшли проти руху, даючи прочуханки ліктями чи колінами. Найбільше мені запам’ятався випадок з останнього “Завантаження”, де один “мошер” ходив по колу денс-платформи і просто вишукував жертву, а потім зарядив “типу випадково” ногою хлопцеві, який просто стояв осторонь і був фізично слабше нього. В таких ситуаціях важко зорієнтуватись зразу “гу із гу” в слемі, але якщо ви бачите, що хтось веде себе занадто зухвало, то краще вийти з нього і навіть не старайтесь нічого пояснити садисту опісля концерту – він своє “щастя” ще знайде.

Фото Vlad Kemenyash.

Хто несе відповідальність і де поділась “екстрім-грамотність”?

“…я хочу, щоб ви в мошпіті роз@бали комусь-там щось-там. Нах@я ви сюди прийшли…?

В силу розвитку екстремальних жанрів, тенденція слемів та мошів – це вже не новина, ба навіть необхідний атрибут концерту. Я нічого не маю проти толерантного контакту, але коли бачиш як інфантильні бики бігають в сьорклі махаючи кулаками і підставляючи лікті іншим учасникам, хочеться просто розвернутись і піти (ну, крім моментів, коли неадеквата ловлять і лінчують на місці). Багато з фанатів та й виконавців (що тут гріха таїти) не знають простих правил за яких має відбуватись слем чи мош. Я не буду зараз повчати і розказувати про різницю цих двох понять, але надіюсь, що ця стаття хоч когось підштовхне банально прогуглити ці терміни. Можна зрозуміти коли не особливо “грамотні” фанати починають лупцювати одне-одного в слемі (з боку воно так і виглядає), але ніколи не зрозумію учасників гуртів, які закликають до прямої агресії під сценою. Одне діло сказати “я хочу побачити тут сьорклпіт” чи “давайте зробимо стінку смерті” і вже інша справа зазивати і без того піддатий алкоголем та атмосферою народ “зробити боляче одне-одному”. Не хочу називати імен, але є на українській сцені певні персони, які сміливо беруть на себе відповідальність, закликаючи фанатів ставати мало не “халками” і створювати агресивний хаос навколо себе. В основному ці гурти позиціонують себе як щось дуже темне і безкомпромісне до всього доброго на світі. Але чи готові учасники цих колективів взяти на себе відповідальність за смертельний випадок на концерті? Якщо кримінальної відповідальності і можна буде уникнути, то як їм буде далі житись з отаким каменем на “темних душах”?

Смертельна гра в насилля на концертах

“Від слему ще ніхто не помирав! Ти не бачив, як там людей піднімають з землі?”

І справді, від толерантного правильного слему ще ніхто не помирав. Навіть більше скажу, у вас більша вірогідність померти від “лихача” переходячи дорогу по зебрі, а ніж від того, що вас хтось “не туди” штовхне. Але не треба бути дуже категоричним. Наразі в Україні фестивалі, концертні майданчики та й суспільство в цілому не дотягнулись до того рівня, коли на концертах панує тотальний відрив. Так, у нас є хороші гурти, у нас є амбіційні організатори, хороші локації, до нас приїжджають гурти світового масштабу, але сам українець ще не готовий прийняти це все належно, тому і виходить, що наші слеми – це якийсь дикарський бугурт, а моші – не є відокремленим поняттям і часто-густо буває таке, що безконтактний мошпіт переривається бухим тілом, яке влітає в нього з сусіднього слему. Коли хтось каже, що від слему ще ніхто не помирав, то в мене це викликає як мінімум посмішку, бо людина або лукавить, або є представником тієї “еліти”, яка приходить на канци “побухать, по@батись, дать комусь п@зди”. Трошки історичної довідки: в 2001-му році на концерті Pearl Jam (не найважчий гурт, погодьтесь), в слемі від давки померло 10 людей; десятки смертельних випадків стейдж-дайвінга, коли фанатів не втримували на руках або вони падали під таким кутом, що їхні шиї з хрустом ламались; сотні покалічених людей на щорічних опен-ейрах; смертельні випадки на концертах The Who, Eminem, Limp Bizkit та інших. І більшість з цих виконавців не зазивали фанатів робити фізичні безчинства одне над одним. Якщо ви думаєте, що у нас такого не може статись, то ви дуже помиляєтесь. З кожним роком слеми стають все більшими і агресивнішими, на фестивалі приходять люди, які далекі від індустрії, не розуміють всіх тонкостей та правил, при цьому мають грубу силу та тягу до алкоголю. Це все підсилюється загальною атмосферою дійства, важкими рифами, брейкдаунами та нерозумінням культури прямого контакту на концерті. Кожен рік на таких фестивалях як “Файне місто”, “Західфест” і їм подібних опен-ейрів є  люди, які ламають собі руки, викручують суглоби чи травмують інші частини тіла через свою дурість або через садизм, який в силу популяризації альтернативної музики, стає глобальним, бо в слемі з кожним роком стає все більше і більше неадекватів.

В кінець статті хотів би зробити невеликий дисклеймер… Я не вважаю себе противником слемів, мошів і всього екстремального дійства, яке твориться на драйвових концертах, ба більше того, я підтримую таку активну позицію фанатів і завжди був учасником цього руху, але в рамках толерантності та поваги одне до одного. Я не засуджую і не дискредитую гурти, які закликають до слему чи мошу – я проти закликів до агресії на концерті і вважаю, що колективи, які акцентують увагу на адекватному контакті –  достойні поваги, бо це ознака великої турботи про своїх шанувальників. Сподіваюсь, що стаття була цікава і вона знайде однодумців серед читачів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Засновник та головний редактор порталу U-Bear

ЗАКРИТИ

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: